Для Вас батьки

Гендерне виховання дошкільника

   Чи буде людина щаслива в любові й у сімейному житті, багато в чому залежить від того, як вона вихована, від її загальної культури, уявлень про взаємини чоловіка і жінки.

   Коли і як починається гендерне виховання? На що повинні орієнтуватися батьки, вирішуючи цю делікатну проблему?

   Потрібно знати, що кожному вікові властиві свої особливості, що потребують індивідуального підходу. Вирішальною є обстановка в родині.

   Першу модель взаємин між статями дитина бачить на прикладі своїх батьків. Якщо між ними немає згоди, якщо один допускає стосовно іншого брутальність, жорстокість, зневагу, то дитина може сприйняти це як норму, яка впливатиме на все її життя. Якщо син, наслідуючи батька в дитинстві, не навчився любити і поважати свою матір, він ніколи не зможе стати хорошим, добрим, лагідним чоловіком і батьком.

   Свою статеву приналежність дитина осмислює дуже рано, уже приблизно до трьох років. Відому роль у цьому грає постійне порівняння себе з однолітками. Дитина робить відкриття, що якщо руки, ноги, очі, ніс є в усіх, то щось є тільки у хлопчиків, а щось тільки у дівчаток. Або дівчинка говорить про себе: “Я – дівчинка, тому що ношу платтячка і кіски”, а хлопчик говорить так: “Я – хлопчик, тому що я ношу штанці, я сильний, як мій тато”. Інтерес до своїх статевих органів у 2 – 4 роки також природне явище. Він продиктований інтересом до свого тіла взагалі. Дівчатка намагаються наслідувати своїх мам: носять мамині туфлі на високих підборах, фарбують губи, грають у гру “доньки-матері”. Хлопчики багато в чому хочуть походити на свого батька: “читають” газету на дивані, показують свою силу або допомагають по господарству. У таких споконвічних іграх у “тата-мами”, “доньки-матері” – чітко розподілені ролі кожного із засвоєними дитиною уявленнями про норми чоловічої і жіночої поведінки. Нічого ганебного в таких іграх як “магазин” або “лікарня” теж немає.

   Батькам слід враховувати, що не можна залишати без догляду малят, які граються, особливо якщо серед них є старші й більш обізнані діти, що можуть внести у сценарій гри сексуальний елемент. Коли дитина вже усвідомила свою приналежність, треба скористатися цим, щоб виховувати в неї відповідну поведінку: “Ти – хлопчик, ти сильніший, допоможи дівчинці”, “Ти – дівчинка, повинна бути завжди акуратною”.

   Після усвідомлення того факту, що всі люди різні, настає пора гострих запитань. І тут багато батьків заходять у глухий кут, не знаючи, як вийти з такого становища.

   Дитячих запитань не варто лякатися, від такту дорослих залежить, чи будуть отриманні знання сприйняті як щось природне, належне або набудуть забарвлення чогось забороненого.

   На запитання: “Відкіля я взявся?” – дорослі відповідають прямо: “Лелека приніс”, “Купили в магазині”, “Знайшли в капусті”. Така помилкова версія буде викрита досить швидко – у цьому допоможуть однолітки або старші діти. І до батьків за роз’ясненням дитина більше ніколи не звернеться. А це, повірте, велика втрата і помилка батьків.

   Хочеться підкреслити, що гендерне виховання не є чимось ізольованим, що не залежить від виховання взагалі. Для цього має бути цілковита довіра між батьками і дітьми, м’яка, спокійна, витримана, доброзичлива атмосфера. Дитина повинна знати, що якщо навіть вона зробила щось не так, її не перестануть любити, її не сваритимуть і не битимуть. За таких умов дитині легше відкрити свою душу, бути відвертішою із батьками.

   Дорослі мають розуміти: яким би ризикованим не було питання, реагувати на нього треба спокійно, щоб у дитини не створилося уявлення про те, що вона торкнулась якоїсь забороненої теми. Батьки повинні враховувати обстановку, у якій пролунало запитання, як воно було сформульоване, вираз обличчя маляти.

   В усіх випадках інформація має бути правдивою. На запитання: “Як діти виходять із маминого живота?” – можна відповісти так: вийти назовні дитині допомагає лікар, тому, коли вона має народитися, маму обов’язково відвозять у лікарню. Таке пояснення цілком задовольнить дитину, тим більше, якщо вона знає, що мама дійсно перед появою дитини їхала до пологового будинку.

   Якщо маля не ставить вам таких запитань, це зовсім не означає, що подібні речі зовсім його не цікавлять. Швидше за все воно одержало достатню інформацію на стороні або зрозуміло, що тема ця заборонена і запитувати нічого не можна. І в тому, і в іншому випадкові, батькам варто бути уважними, а коли знайдеться привід для розмови на цю тему, розпочати її самим. Таким чином, по- перше, ви встановите контакт із дитиною і з’явиться надія, що надалі вона приходитиме з розпитуваннями до вас, до того ж зрозумієте, що маля вже знає, зможете з’ясувати джерела, і в деяких випадках відгородити його од поганого впливу.

   Щоб простежити за ростом статевої інформації, батьки повинні мати перед очима своєрідний еталон інтересів дитячої зацікавленості з питань народження дитини. Учені класифікують запитання дітей у такий спосіб:

   Від 2 – 3 років цікавить власне тіло, зокрема й статеві органи. При цьому з’ясовуються розбіжності між хлопчиками і дівчатками, жінками і чоловіками.

   Від 3 – 4 років – цікавить питання, відкіля беруться діти? Хто їх приносить? Чому в жінок бувають такі великі животи?

   Від 5 – 6 років – як потрапляють діти в живіт до матері, та яким чином вони відтіля виходять? Як вони там ростуть і розвиваються?

   Від 6 – 8 років – яка роль батька в появі дітей? Чому діти бувають схожими на своїх батьків? Чи можуть народитися діти в дітей?

   Дуже важливо вміло сполучити формування здорового погляду на запитання, пов’язані зі статтю і виховання природної і необхідної сором’язливості. Етичних норм дитина має дотримуватись завжди: їй варто знати, що є “заборонені” слова, що не можна голосно проситися в туалет, бігати роздягненим, піднімати плаття і підтягувати колготки при сторонніх. А також батьки повинні привчити своє дитя стукати в їхню кімнату та ванну кімнату. Також батьки повинні враховувати, що дитина не повинна бути свідком їхнього інтимного життя, їм не слід розмовляти про статеве життя, допускати які-небудь вільності.

   У дитини повинна бути своя постіль. Ні в якому разі батьки не повинні брати дитину до себе в постіль, не слід занадто пестити дітей, цілувати їх у ділянці ерогенних зон (губи, сідниці).

   Фахівці вважають, що не тільки неправильне харчування (надлишок м’яса, гострих пряних страв, шоколаду, тонізуючих напоїв), а й навіть перегодовування, сприяє припливові крові до органів малого таза, зокрема й до статевих органів, викликаючи порушення, а це також може сприяти розвиткові ранньої сексуальності.

   Також батьки мають знати, що не бажано перед сном дитині читати або розповідати “страшні” казки й історії, дозволяти дивитися збудливі телепередачі, грати в бурхливі гучні ігри, не допускати перегляд фільмів по телевізору із сексуальними сценами. Намагаючись заспокоїтися, щоб заснути, збуджена дитина починає смоктати палець, торкатися статевих органів. Відчуття, яке виникло під час випадкового дотику, може здатися приємним, його захочеться повторити знову і знову.

   

   Сексуальне здоров’я дитини – одна з важливих сторін гармонійного розвитку особистості. І батьки повинні знати, що про нього необхідно піклуватися з раннього дитинства.

Консультація  для педагогів

Гра як ефективний засіб соціалізації дитини

Саме гра є засобом підготовки дитини до «дорослого» життя, її соціалізації, морально-етичного виховання.

В грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми, правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв'язки з іншими тощо.

За допомогою гри дитина оволодіває:

усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на інтелектуальному рівні;

способами практичної і розумової діяльності; великим діапазоном людських почуттів;

поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

морально-етичними нормами, виробленими людством.

Недарма Василь Сухомлинський порівнював гру з великим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ.

Якщо у реальному житті дошкільники здебільшого орієнтовані на спілкування з дорослими, то у грі вони взаємодіють насамперед одне з одним. На поведінку дошкільників впливає як партнер по грі – його ставлення до ігрового завдання, інших учасників, так і сама ігрова діяльність, яка потребує від дітей спрямованості одне на одного й актуалізує у них морально-етичні норми взаємодії.

Взаємодія з однолітками є одним з важливих чинників для формування морально-етичних рис особистості, оскільки така взаємодія не лише сповнює життя дітей новими враженнями, але й є джерелом їхнього власного соціального досвіду. Вона впливає на розвиток подальших стосунків малюків з людьми, які їх оточують. Так, уже з двох років діти вступають у соціальні стосунки між собою: спілкуються одне з одним на зрозумілій для них мові слів і жестів, діляться іграшками, проявляють співчуття, якщо товариш упав або забився тощо. Разом з тим, діти раннього віку граються поряд, бо ще не вміють гратися разом. Намагання вступити у взаємодію з ровесниками часто закінчуються невдачею: діти штовхаються, смикають одне одного за волосся, відбирають іграшки. Це зрозуміло, адже малюки ще не вміють погоджувати свої дії з діями інших. Але якщо навіть одна дитина починає виконувати елементарні ігрові дії, наслідуючи дорослих, то й інші діти починають цікавитися ними.

З огляду на ці особливості малюків дорослим необхідно створювати умови для формування у дітей раннього віку доброзичливих стосунків з ровесниками, уміння входити в контакт з однолітками, виявляти емоційно-позитивні дії щодо інших дітей.

Разом з тим, педагог має пам'ятати, що безпосередній вплив на дитину з його боку, безумовне і бездумне підкорення дитини вказівкам дорослого не сприяють виробленню у неї навичок морально-етичної поведінки. Такі навички формуються лише тоді, коли діти дошкільного віку самі обирають тему гри, розгортають її сюжет, керуючись власним досвідом, реалізовуючи у грі прагнення долучитися до життя дорослих. У грі діти з власної ініціативи вступають у різні контакти між собою, здебільшого самостійно будують свої стосунки. Якщо ігрова діяльність дитини є вільною і невимушеною, такою, що вийшла за межі тиску з боку дорослих, ігрові відносини виступають у ролі добровільних тренувань, шляхом яких дитина засвоює морально-етичні норми поведінки.

Саме створюючи умови для виникнення гри, у процесі якої дитина без прямих педагогічних впливів засвоює норми людських взаємин, моральні цінності, вихователь найбільш ефективно впливає на процес формування морально-етичних рис особистості.